|
| Ip: 95.133.83.92 Тема: Виховання дітей Чому проходить кохання? А й справді, чому? Якщо запитати про це жінку, у якої за спиною чималенький досвід подружнього життя, вона радше за все відповість: «Кохання було до весілля, коли ми були молодими, а зараз це – дім, клопоти з дітьми, матеріальні проблеми, робота. Ввечері ж мрієш тільки про одне – чимшвидше нагодувати дітей і чоловіка та дістатися до ліжка, щоб забутися глибоким і таким коротким сном». Серед найсильніших «снодійних» нашого кохання можна сміливо назвати: — Розбіжності в характерах, власники яких ніяк не хочуть «притиратися»; — Побут; — Робота; — Кволий, нецікавий секс; — Зрада. Невміння пробачати (якщо дійсно пробачити варто); — Час. Характер Ті, хто стверджують: «У мене такий характер від природи!», глибоко помиляються. Природа та мама з татом наділяють нас темпераментом, а от характер — це вже результат виховання тих самих мами з татом. Психологи кажуть, що основи характеру закладаються до 5-річного віку дитини. Якщо вірити експертам, ми запрограмовані на охолодження почуттів після 18–30 місяців стосунків. У цей період пристрасть може або скінчитися, або перерости у більш глибокі почуття. Через 1,5–2 роки пара може собі дозволити з`ясування стосунків в італійському стилі — з биттям посуду та виставлянням валіз за двері. Якщо ви хочете, щоб вогник, який спалахнув між вами, перетворився на міцний союз, необхідно навчитися керувати своїми почуттями. Поводьте себе так, щоб із вами він почував себе краще, ніж з іншими жінками. Нічого так не прив`язує чоловіка, як відчуття психологічного комфорту та спокою. Можливо ці поради здадуться комусь тривіальними, а деякі роздратовано зауважать: «Мені радять носитися з ним, як із писаною торбою. Заради чого?». Заради кохання – і не носитися, а дійсно поважати. А те, що чоловіків потрібно хвалити, як малих дітей – це прописна істина, феномен якої ще не дослідили психологи. Побут Схоже, що це слово у лексиконі подружніх пар із часом все більше набуває зловісного відтінку. Це те, об що розбивається «човен кохання» – вічна «сотня до зарплати», двері, що відчайдушно скриплять і ґудзик, який ніяк не дочекається своєї черги бути пришитим до чоловікової сорочки. Є, звичайно, щасливиці, яким рідна мама та шкільні уроки праці прищепили довічну любов до хатньої роботи. Вони щиро вірять, що шлях до серця чоловіка пролягає через шлунок і ніколи не ляжуть спати, доки остання пляма на підлозі не буде знищена назавжди (читай – до завтрашнього ранку). Практика свідчить, що хоч шлунок із серцем і розташовані поруч, цього недостатньо. Якщо голодними залишаться душа та тіло, чоловік знайде ту, яка зможе це швидко виправити. На питання — як зробити так, щоб побут не задушив кохання, однозначної відповіді бути не може. Кожна сім`я обирає свою стратегію оборони — в одних жінка бере на себе функцію кухонно-прально-прибирального комбінату, інші із задоволенням вдвох проводять всі вихідні за домашнім консервуванням чи перетрушуванням десятків доріжок та килимів, деякі взагалі не звертають уваги на побут — або харчуються виключно напівфабрикатами та носять невибагливу у догляді синтетику, або наймають домогосподарку. Кожна «чарунка суспільства» має право обрати свій шлях. Хочу тільки дати одну пораду чоловікам — ніколи не даруйте коханим на знаменні для них свята (особливо 8 Березня) чавунні пательні чи побутову техніку. Вони вам цього не подарують! Робота Тривогу варто бити вже тоді, коли, зустрічаючись ввечері вдома, у вас немає інших тем для розмови, окрім власного робочого дня. Ще декілька десятиліть тому своїми робочими негараздами чи перемогами ділилися переважно чоловіки. Зараз же практично кожна жінка може розповісти щось у відповідь. Традиційний патріархат і новітній фемінізм змагаються — хто більше заробляє, знаходить вдалішу роботу, має більш престижне коло спілкування. Коли це змагання набуває рис жорсткої боротьби за місце під сонцем, кохання, захекавшись, падає з ніг, не витримуючи таких перегонів. І чоловіку, і жінці слід пам`ятати, що гроші ми заробляємо не заради грошей, а заради можливостей, які вони дають — влаштування того ж побуту, сімейного відпочинку, власного чудового вигляду врешті-решт. Чоловіку слід вдаватися до рішучих засобів, коли дружина, замість традиційного суботнього відвідування салону краси, з усіх ніг несеться на роботу, щоб «терміново скинути е-мейлом макети для Валі», а дружині, коли коханий вдесяте за останні два тижні втомлено шепоче в слухавку: «Кицю, я сьогодні затримаюся. Дуже багато роботи». Звичайно, якщо дійсно йдеться про роботу. Бувають випадки, коли діяти доводиться інакше — коли кохання у шлюбі затьмарює секс. На стороні… Секс Статистика стверджує, що чоловіки думають про нього кожні шість хвилин. Як часто та що про нього думають жінки, нікому не відомо. Коли ми приваблюємо своєю молодістю та впевненістю, коли нам допомагають гормони —традиційні жіночі естрогени з прогестеронами та нещодавно виявлені ендорфіни щастя, тоді секс – найкращий друг жінки. Він допомагає гарно виглядати, почувати себе коханою та потрібною, отримувати задоволення від життя. З часом коханий стає надто нав`язливим. Стурбованість першими зморшками щедро замащується живильним кремом, непроханий целюліт прикривається довгою «ночнушкою» з маминих запасів, а чоловік все частіше чує від коханої про проблеми з головою. Дійсно, проблема тут у голові. Ми дозволяємо нікчемним комплексам заволодіти собою, думки про роботу витісняють мрії про вечір із коханим, а страшний монстр побуту, скориставшись моментом, глузливо поглядає з давно не біленої стелі. Відразу хочу сказати: звинувачувати у нудності сексуальних стосунків тільки жінку не те що несправедливо, а й непорядно. Чоловіки та жінки несуть однакову відповідальність за охолодження почуттів. Якщо ж один партнер кволо спостерігає за потугами іншого вдихнути друге дихання в помираючу любов, то нічого путнього з цього не вийде. Найголовніше у справі створення та збереження довготривалих сексуальних стосунків – це спільне бажання партнерів зробити все, щоб не втратити ниточку інтимного спілкування. А для цього варто: 1. Розмовляти! Тільки не про побут і роботу. Краще вдвох помріяти про літній відпочинок, спланувати вечірку з нагоди річниці першого поцілунку (через 5–10 років ви ще пам`ятаєте, в який день відбулася ця урочиста подія?), обговорити новий еротичний фільм. 2. Торкатися! Згадайте, як вам цього хотілося в юнацькому віці та дійте так само. Перевірено: допомагає! 3. Змінюватися! Хоч зміна іміджу може коштувати немало, та коханка обійдеться вашому сімейному бюджету набагато дорожче. Зробіть модну зачіску та стильний манікюр, придбайте еротичну білизну – результат того вартий! Адже ви зробите приємне не тільки коханому, а в першу чергу – собі! 4. Фліртувати! Підтримувати мелодію романтики у сімейних стосунках не так вже й складно – відправте йому любовну чи грайливу SMS-ку, підкиньте у папку з документами зворушливе послання. А може ризикнете залишити у його портфелі якусь дрібничку зі своєї колекції нижньої білизни? Зважте тільки на можливу реакцію колег по, якщо чоловік раптом необережно захоче заглянути до нього за їх присутності. 5. Згадувати! Я впевнена, вам є пр о що згадати. Адже ви і досі разом. Не секрет, що буває так, коли всі спроби реанімувати інтимні стосунки стають марними. Причин тут може бути дві – здоров`я (вірніше, його відсутність) або «красивая и смелая дорогу перешла». І зайшла до вашої домівки у подобі зради. Зрада Кожна людина має власне розуміння та пояснення цього вчинку. Одні не вважають зрадою систематичні походи наліво, надто поблажливо ставлячись до чоловічої сутності. Інша влаштує скандал через те, що її благовірний на корпоративній вечірці запросив до танцю дружину свого боса. Я, наприклад, із професійним психологічним спокоєм слухаю, як мій чоловік розповідає про погляди й інтереси жінок, із якими він спілкується в Інтернеті. А моя подруга на це істерично голосить: «Як ти могла таке допустити?». Але як на мене вона «допустила» значно більше… І хоча люди мають різні погляди на те, що є зрадою, всі вони одноголосно у цьому звинувачують свого партнера, й аж ніяк не себе. А варто утриматися від «махання кулаками після бійки» та замислитися: що ж стало каталізатором цього вчинку? Можливо, ми обидва винні? Може, спробувати щось змінити у наших стосунках? Якщо ви здатні поставити собі такі запитання, – отже, не все ще втрачено. Ви можете пробачити, ви здатні розібратися в ситуації, ви в змозі нагадати близькій людині про існування такого поняття, як повага. Кожна жінка вирішує для себе сама – пробачати чи ні. Одна терпляче витримує всі походеньки чоловіка заради сім`ї, дітей і «що люди скажуть», інша назавжди замикає на ключ двері свого серця для людини, яка вмить стала чужою. Тим, кому вже доводилося мати справу зі зрадою, можу запропонувати замислитися над висловлюванням справжньої француженки, відомої письменниці Сімони де Бовуар: «Жінка пробачає все, але занадто часто нагадує про те, що пробачила». Час Він, як відомо, лікує все, але зворотним боком медалі є згасання почуттів. Якщо брати до уваги стосунки у шлюбі, то психологи рекомендують остерігатися підводних течій у 1-й, 3-й, 7-й і 14-й рік подружнього життя. Вважається, що перший рік може не витримати «притирки» характерів, третій випробовується появою нащадка чи активним кар`єрним зростанням, сьомий – переоцінкою цінностей обох партнерів, а чотирнадцятий іде поруч із відчуттям «середини життя», почуття більше нагадують дружбу, а дружина більше цінує чоловіка, ніж він її. Так говорять психологи, але кожна сім`я проходе свій шлях злетів і розчарувань. Одні вже через три роки розбігаються в різні сторони, а інші закохано дивляться одне одному в очі понад півстоліття. Мій дідусь заради своєї коханої, навчаючись у школі, «перестрибнув» через клас – щоб сидіти з нею за однією партою. З того часу вони не розлучалися та, тримаючись за руки, приймали все, чим наділяло їх життя – і горе, і радощі. Ті самотні дев`ять років, які дідусеві довелося жити без коханої, освітлювали йому щасливі посмішки правнуків. У їх оченятах він бачив свою дорогу Синичку (так він дуже давно колись назвав бабусю). Зараз вони обидва зустрілися у світі, кращому за наш. І я точно знаю, що такі почуття — це справжнє Кохання, яке не підвладне ні випробуванням, ні часу. Це та любов, яка через багато століть відродиться ще для багатьох щасливих людей, можливо, вже зовсім в іншому куточку нашої планети. А я, в свою чергу, хочу поділитися з вами своїм рецептом перемоги над часом заради кохання. Підгледіла я його у фільмі «Потанцюємо?», де подружжя, проживши разом близько 20 років ураз зрозуміло, що життя стало нецікавим. Чоловік потай від дружини спробував навчитися танцювати, вступивши до школи танцю. І хоч із цим мистецтвом чоловіка знайомила справжня красуня, дружина, слід віддати їй належне, не вчинила скандал, не назвала його зрадником… Вона відгукнулась на його злет почуттів, прийшовши до танцювального класу. Можливо, років через десять я зроблю те саме, сказавши коханому і вам: «Потанцюємо?!...» |
16 лютого 2010
| Ip: 95.133.83.92 Тема: Виховання дітей ІЧерез поведінку матері діти втратили батька Дощ періщив в обличчя, змиваючи сльози болю, розлуки, сорому. Не хотілося в ці хвилини навіть розкрити парасольку. Вітер зривав з голови чорну хустку, а жінка йшла, йшла до нього, тут вічним сном спав її чоловік, батько трьох її доньок. Свіжа могила з безліччю квітів, вінків. Зупинилась. Перехрестилась. Переказала одну-єдину молитву, яку знала “Отче наш…” і ще дужче заплакала. “Прости мене, Юро, дуже прошу, прости мене, безсоромну…” Її каяття перервав мобільний дзвінок. Не хотілося розмовляти ні з ким, а тим більше з ним, з Григорієм. “Що він ще хоче, я ж йому пояснила все”, — подумала Зіна і заховала мобільний. Але мелодія виривалася з кишені. Вона натисла кнопку. — Кохана, не виключай, послухай мене. Я ж тебе так люблю, будь ласка, вислухай… — лилися ніжно його слова. — Забудь все, це був сон тривалістю в роки, тепер я прокинулась і ти для мене чужий, — стиха, крізь сльози промовила Зіна. Вона ще дужче заплакала. Дощ не слабшав, а навпаки лив мов з відра. Жінка промокла до рубчика, а їй хотілося, щоб злива була сильнішою, щоб змила з неї весь сором, всю підлість, яку допускала всі ці роки. Зіна відчула, що вагітна Йшла додому поза хатами, щоб ні з ким не зустрітись. Думала про того, кого обманювала останні декілька років, кого взяла під ноги, затоптуючи його любов, повагу і взагалі все, що пов’язане з ним. Юра був надто тихим і спокійним хлопцем. Гарний на вроду, але дівчата не дуже з ним дружили. Казали, що з ним балакати нудно. А він на жодну й не дивився, бо бачив перед собою тільки одну-єдину веселуху Зіну. Їй теж подобався його тихий голос, розсудливість, його руки, губи. — От вийду за нього заміж, як покличе, добрим буде чоловіком, — сміючись казала дівчатам Зіна. — Ну й що, що тихий, досить в сім’ї і однієї веселої, балакучої. Зате з нього можна буде вірьовки вити, він же мене так любить, а це важливо. Подруги на Зінині одкровення махали руками: вона — гарна, душа їхнього гурту, і вийде за Юру, такого тихоню? Не вірили. Але хлопця до себе… не підпускала, як кажуть, тримала на віддалі, ніби вижидала, когось чекала. І дочекалась. В село агронома прислали після інституту. Молодий, веселий, інтелігентний, відразу в клубі взяла на мушку, та й він кинув оком на Зінку. — Вона буде моєю і то досить скоро, — сказав з усмішкою молодий спеціаліст. Танцювали, веселились, довго стояли біля воріт. Сподобався, та не те слово, що сподобався, вона просто в нього закохалася з першого вечора. Закрутилась любов, та ненадовго. Як тільки віддалася йому, де ті почуття в агронома до Зіни й ділись, уникав її, не хотів бачити, а через деякий час взагалі виїхав. А тут Зіна відчула, що вагітна. “Як бути, як жити, де його шукати і що скажуть батьки, сусіди, знайомі?” — непокоїлась дівчина. І тут згадала Юру. “От хто мене виручить, він давно сохне по мені, піду до нього, розплачуся і він одружиться. Простить мені, що відмовляла йому в дружбі, що ніколи і танцювати не хотіла з ним”, — з надією тішила себе дівчина. Пішла. Хлопець, побачивши Зіну, аж злякався. — Що сталося, чому така сумна? — запитав. Дівчина заплакала, притуляючись до хлопця. З її вуст разом зі схлипуванням лилися слова про зраду. — Не плач, я одружуся з тобою, захищу від сорому, — вислухавши сказав Юра. — Поживемо, народиш, а якщо не зладиться між нами, то підеш. Насильно жити не будеш. А про дитину ніхто і не знатиме. На душі у Зіни повеселішало. За місяць і весілля відгуляли. Дивувалися в селі, що Зінка так скоро забула свого агронома і вискочила заміж. Молодята жили в Юри. Не шкодувала Зіна, що прийняла таке рішення, бо її чоловік виявився доброю, щирою людиною. Скоро звикла, ловила навіть себе на думці, що любить його. Народився хлопчик недоношеним, кволеньким і на третій день помер. Зіна шкодувала, що так сталося, але пробігала думка: може і на краще. Юра ходив сам не свій. “Це точно, що Зіна піде від мене, покине”, сірим мереживом плелися думки. Він навіть і сам запропонував їй про це, на що дружина відказала: — Чого це я маю кудись йти. Я тебе люблю і ти мені найкращий. У нас будуть наші діти і ми для них будемо жити. Я ніколи тебе не зраджу. Ой, знала б, що зрадить, не обіцяла б. Він покохав її по-справжньому Їх сімейний човен, повний щастя, любові, рік за роком плив по життю. У їх ошатному дворі бігали три гарненькі щебетушки. Не могла натішитись Зіна своїм чоловіком. Роботящий, в чарку не заглядає, уважний до неї, добрий батько. “Не помилилась”, — не раз думала. Було б так і далі, та все змінилося, коли в селі з’явився Григорій. Це ж треба, щоб він зі своєю мамою купили хату на їх вулиці. Познайомились із сусідами. Гриша влаштувався на роботу водієм, там же працював і Юра. Чоловіки подружились, часто й вечеряли разом. Зіна відчувала погляди Гриші. Боялася їх, боялася почуттів, що вже вирували біля серця: то холодом обсипали, то гарячим жаром. От воно, яке кохання! Нестримане, палке, неждане-негадане. Лишаючись наодинці, він ніжно брав її за руки, пригортав. Вона виривалася, просила, аби залишив її — вона ж заміжня. А він покохав її по-справжньому, покохав чужу дружину — ставав злодієм, крадучи чуже. Гриша розумів, що робить не те, але серцю не міг заперечити. Як не стримувала себе Зіна, однак здалася. Сталося те, чого вона найбільш боялась. Вона зрадила. Ой, як вона переживала, не могла глянути на чоловіка, їй здавалось, що він все знає. А потім пішла-поїхала зрада безліч разів. Дізнався і Юра. Просив, прощав і навіть плакав. Та Зіна жила життям на двох, то з чоловіком, то з сусідом. На неї в селі дивилися косо, обзиваючи безсоромницею, а Юру прозвали Кир’яном з відомого серіалу, та вигнати її він не міг — надто любив. Старшенькій 15, та розуміла все і на зауваження доньки мама вказала на її місце, пояснивши, що мама любить і нічого змінити не може. Непитущий Юра запив, частенько приходив додому з пляшкою, сідав і пив. Не бився, не кричав, тільки плакав. Якось повертаючись з чергових любощів, побачила біля хати натовп людей. Прибігла. Дочки, схлипуючи, розказували мамі, що тата знайшли за хатою на дереві. “Це я, я винна в його смерті, це все через мене, а він же мене просив, щоб я одумалась. Що я наробила? Та він мене врятував від сорому, від ганьби, а чим я йому віддячила? Я не прощу собі…” — картала себе Зіна. Люди вголос засуджували її, обзиваючи безсоромницею, грішницею, вбивцею, казали, що діждалась, що вже вільна, не буде десь ховатись, а забере Гришу до хати. Їй важко було слухати це, руками закривала лице, вуха. Та тут же біля Зіни з’явився Гриша, щось втішав, намагався обняти її, та вона відштовхнула його. — Йди, я тебе більше не хочу бачити! Ти вкрав мене від Юри! Але ніколи, чуєш, ніколи я не буду з тобою! Я присягаюсь, ти для мене чужий! Гриша не міг зрозуміти, вони ж годину тому були разом і все було добре. Він, опустивши голову, вийшов. Жінка плакала-тужила над покійником, просила прощення. Та пізно. Завчасно обірвалось життя, і так безглуздо. Похоронили без священика, просто закопали без будь-яких співів, без молитов. А Зіна плаче, не може простити собі, що через неї, її поведінку пішов з життя чоловік, який всього себе віддавав їй і дітям. …Телефон знову і знову нагадував, що вона не сама, що є він, її коханий, але, схоже, Зіна його не хотіла чути, бо дзвонила до неї зовсім чужа, незнайома їй людина, злодій, що вкрав її щастя і спокій. Олена ЯРОЩУк |
16 лютого 2010
|
| Закрити |
